Тест Які Ви батьки

Сім аспектів впливу батька на дитину

Тактика встановлення обмежень для дітей

Розповідаємо дітям про роль і значення сім'ї

Перелік рис, притаманних хорошій матері

Зародження конфліктів та шляхи їх подолання

Тобі може бути незручно від своєї зовнішності

        Булінг в школі і як з ним боротися

YouTube Булінг у школі і як з ним боротися-говоримо з Уповноваженим президента України з прав дитини

  YouTube  ТРК Рудана  "Ракурс" Буллінг у школі

YouTube  Український фонд 'Благополуччя дітей' CWBF Ukraine

Які причини провокують булінг?

 Розмірковуючи над цим питанням Олександр Равчев, співробітник Українського незалежного центру політичних досліджень й експерт із освіти та PR громадських і благодійних ініціатив розповів Opinion, що ключовою схвалення насильства в суспільстві як шляху вирішення конфліктних ситуацій.

«Одна із ключових причин – загальна атмосфера потурання насильству в суспільстві. Українці загалом схвалюють насильство як метод вирішення конфліктів, вважаючи його прийнятним. Люди, які намагаються вирішувати проблеми без насильства, сприймаються як немічні. Діти просто відтворюють цю поведінку, переносячи її на свої дитячі ситуації», – вважає експерт.

 Натомість психологиня Оксана Палун переконана, що до головних причин варто віднести стрімкий розвиток інформаційних технологій: збирання «лайків» під відеозаписами з побиттям однокласників перетворюється для школярів у гру, а азарт підштовхує до продовження.

«Булінг був завжди, так одні люди (не лише діти) самостверджуються за рахунок інших. Але у добу інформаційних технологій про нього стало відомо більше, він почав масово поширюватися, адже раніше ”славу” було розповсюдити складніше – поцькували однокласника, і крім учасників розповісти про це нема кому. А зараз набагато легше ”похизуватися”, можна викласти свої ”здобутки” в мережу та назбирати ”лайків”; тут вмикається ефект гри, ”хто збере більше”, азар, адреналін тощо», – розповіла Opinion психологиня.

 Журналістка Тетяна Федорчук у свою чергу вважає, що реальні причини нині назвати неможливо, однак існує ряд мотивів, які можуть провокувати появу жорстокої поведінки. При цьому, як правило, виховання та соціальний статус не відіграють ключових ролей.

«Реальні причини булінгу зараз ніхто назвати не може. Але, зазвичай, озвучують такі мотиви: нерозуміння індивідуумом законів, що сповідується суспільством, в якому він живе; розуміння цих законів, але усвідомлене бажання їх порушувати. Виховання і соціальний статус, частіше за все, не має прямого відношення, чи вдасться людина до булінгу. Такими речами займаються рівною мірою як дітлахи мільйонерів у вищих закладах, на кшталт Оксфордського університету або Ітонського коледжу, так і прості сільські школярі. При цьому, в найпрестижніших вишах світу іноді булінг закінчується навіть неймовірно жахливими смертями», – вважає спікерка.

Водночас, Тетяна Федорчук розвіює міф про комп’ютерні ігри як джерело насилля й агресивної поведінки школярів у реальному житті. За її словами, весь адреналін витрачається саме там, в іграх, відбувається процес сублімації.

«У деяких людей, що застали Радянський Союз, існує думка: при СРСР булінг не існував. І всю провину за сьогоднішні шкільні знущання одних дітей над іншими вони покладають на відсутність загальної ідеології, появу комп’ютерів, ігор і фільмів, у яких забагато насильства. Однак, ніякої кореляції цією думки з реальністю не існує. Навпаки, вчені відзначають, що комп’ютерні ігри сприяють тому, що підлітковий адреналін витрачається у віртуалі, а не в реальному житті. Це процес так званої сублімації», – ідеться в коментарі для Opinion.

 Тетяна Гордійчук, керівниця розвивайки «Клуб Мудрагеликів», до головних причин віднесла байдужість усіх учасників навчального процесу та небажання вирішувати проблему, що лише посилює конфлікт. Сторони починають кидатися у крайнощі, однак це аж ніяк не призводить до вирішення ситуацій.

«Основна причина – звичайна байдужість учасників навчально-виховного процесу (учнів, педагогічних працівників, психологів, керівників, батьків або інших осіб, які їх замінюють). Також одним із факторів є небажання вирішувати проблему, де немає простої та швидкої відповіді, універсального ключа до розв’язання складної ситуації. Як наслідок, конфлікт ще більше посилюється і винними в решті-решт стають усі.

Доволі часто можна помітити як усі сторони кидаються в крайнощі. Це швидко, просто, очевидно, але не вирішує ситуацію. З одного боку, часто трапляється, що дитина не знає, звідки можна очікувати на допомогу. Педагоги говорять, що жертва сама винна в такому ставленні. Батьки принижують дитину, що ”слабак” — цим самим закріпляють поведінку ”дитини-жертви”. В іншому випадку, вирішення даної проблеми вбачають у ”справедливому покаранні дитини-агресора”, що породжує ще більшу агресію та невдоволення», – поділилася думками з нашими читачами Тетяна Гордійчук.

Батьки, вчителі та діти – хто винний, та чи варто їх шукати?

 Визначення відповідальних за жорстокість між учнями стало одним із найбільш дискусійних питань у мережі. Частина користувачів звинуватили батьків, хтось сфокусувався на вчителях, а деякі навіть наголосили на провині самих дітей. За словами Олени Криворучко, професорки та завідувачки кафедри Київського національного торговельно-економічного університету, провину дійсно можна розділити у відсоткових пропорціях. У такому випадку найменше винні самі діти, а «лідерами» стають вчитеді.

«Якщо відсотково розподілити провину насильства у школах, то: 50 % — вчителі, 45 % — батьки і лише 5 % — діти. Діти – це відтворення відносин у сім’ї. Яка б родина не була, вони, як губка, все у себе вбирають.

У більшості випадків школа (вчителі) звертають увагу на учнів лише під час своїх уроків. За межами класу (не кажучи про межі школи) учень і вчитель існують нарізно. Відповідно, учні можуть робити все, що завгодно. А тим більше підлітки. На жаль, вчитель вже давно не користується повагою ані в учнів, ані в їхніх батьків», – запевнила Opinion Олена Криворучко.

 Психологиня Оксана Палун вважає, що відповідальність за булінг мають нести абсолютно всі та однаковою мірою, однак власне дітей на цей раз у переліку винних немає.

«Винні абсолютно всі та однаково. Батьки не цікавляться, чи живе їхня дитина; які у нього бажання, страхи; чому його треба навчити та як це зробити. Простіше провести інтернет, купити комп’ютер і робити вигляд, що все добре. Вчителі не знають і не прагнуть знати, як із цим боротися. Цілком можливо, що більшість із них самі переживають чи переживали у своєму житті насилля та не навчилися вирішувати подібні ситуації. Керівники навчальних закладів при виникненні подібних проблем не бажають розбиратися, хто правий, а хто винен, натомість намагаючись ”зам’яти” ситуацію, аби репутація школи не страждала. Громадськість володіє менталітетом, який не встигає за стрімким технічним прогресом», – зазначила психологиня.

  А ось професорка Національної металургійної академії України та кандидатка економічних наук Валентина Лебедева вважає, що головна провина все ж залишається на вчителях, а починається ще за часів дитячих садків, коли виховательки замість догляду за дітьми готують собі каву.

«Провина за ”дідівщину” у школі, перш за все, лежить на вчителях і всій системі шкільної освіти. Є думка, що ”дідівщина” починається ще у дитячому садку. Це означає, що виховательки п’ють каву, поки діти форсують ієрархії. Мені відомий випадок, коли переведений до іншої школи ”шкільний диктатор” ще півроку їздив до колишньої школи та збирав грошову данину з однокласників. Вчителі ”не в темі”, батьків у школі немає. Звертаю увагу на те, що ніхто, відправляючи дитину до школи, не каже їй займатися насиллям. Це виникає в рамках самоорганізації дитячих колективів, залишених без правильних орієнтирів і контролю з боку вчителів. Провина лежить на всій шкільній системі», – розповіла у розмові з Opinion Валентина Лебедева.

 Натомість журналістка Тетяна Федорчук підкреслює, що питання визначення винних не є коректним, адже не враховує природний фактор і є доволі примітивним поглядом на реальність. Таким чином, на думку спікерки, проблема не вирішиться.

«Питання: ”Хто винен в шкільному булінгу: батьки, суспільство або вчителі?” не може бути коректним. Бо воно, цілком ймовірно, не враховує зовсім інший — природний фактор. Звичайно, на всіх нас чинить серйозний вплив і сім’я, і школа, і соціум. Однак, тільки на них покладати провину за дитячу агресію, що проявляється в школі, неправильно. Це дуже примітивний погляд на реальність. Роблячи лише батьків або вчителів винними у шкільному булінгу, ми немов ховаємо голову в пісок. Від такого погляду на проблему вона нікуди не зникне», – переконана журналістка.

 Таку думку підтримала й Лілія Габрієль-Ткачук, головна спеціалістка відділу взаємодії зі ЗМІ та громадськістю Укртрансбезпеки. За її словами, розділити провину неможливо, варто просто відмовитися від страху та визнати, що у дітей є потреба виділятись, а отже, з цим потрібно працювати.

«Насправді булінг – це не нова проблема і не має вона географічної прив’язки. Адже становлення особистості – це, в тому числі, і здобуття навичок позиціонувати себе в суспільстві. Діти, а згодом і підлітки завжди тестують один одного на ”слабкість”, і біда того, хто цей тест ”завалив”, бо тоді його цькуватимуть усі, кому не лінь і навіть ті, хто по суті своїй добрий, але не відчуває в собі сили духу сказати: ”Ні, я так не чинитиму”. У одних ця боязнь, продиктована страхом, що як не цю дитину цькуватимуть, то перекинуться на них, у інших –  бути відторгнутим колективом (бо ж людина — істота соціальна). Тут не можна розділити вину: школа, батьки, діти. Просто потрібно не боятись і визнати, що у дітей є потреба виділитися, прийняти це як даність, і усім працювати з цим», – поділилась із Opinion Лілія Габрієль-Ткачук.

Чи правда, що сьогодні існує «бум» булінгу та дитячого насилля?

 Журналістка Тетяна Федорчук вважає, що сучасні останні покоління відрізняються більшою ліберальністю поглядів, спокоєм і меншим рівнем агресивності складу характеру — такі люди значно менше схильні до насилля, однак і з так само меншим бажанням досягають поставленої мети. Зважаючи на це, тези про агресивне та зле покоління не мають жодних підстав, а статистика і взагалі говорить про падіння кількості шкільного булінгу.

«Зазвичай, люди, що вдаються до агресивної поведінки із застосуванням булінгу, роблять це систематично, незалежно від статі, віку й національної приналежності. Булінг – це явище, яке існувало завжди, в усі часи і в будь-яких країнах. Експерти-крімінологи, соціологи і психологи не бачать зростання кількості випадків булінгу в останні часи.

Навпаки, покоління міленіалів або як їх ще називають ”Покоління Y” (це люди, що народилися з 1982 до 2000-х років), а також ”Покоління Z” (діти, що народилися в 2000-их роках) відрізняє ліберальність поглядів, більш спокійний, неагресивний склад характеру, емоційна пасивність, набагато менша схильність до алкоголізму, наркоманії та сексуальних перверсій. Ці два покоління від поколінь їхніх батьків і дідусів / бабусь серйозно відрізняються загальним патерналізмом, нігілізмом, меншою схильністю до насильства та таким же меншим бажанням добиватися поставлених цілей.

У них великі запити до життя, але недостатньо цілеспрямованості, цинізму та здорового егоїзму. Через це вони часто сподіваються на державу і суспільство, а в те, що самі здатні щось змінити, вірять мало. Тому розмови про те, що ”сучасне покоління” невиховане, зле та агресивне не має під собою ніяких задокументованих підстав. Статистика свідчить про зовсім інше – падіння кількості випадків насилля, в тому числі і шкільного булінгу», – розмірковує журналістка.

Як запобігти цькуванню та насиллю у школах?

 Адріан Рев’юк, співзасновник компанії «Клевердія», що спеціалізується на розробці програм психодіагностики та профорієнтації, розповів Opinion, що вирішити проблеми та запобігти їхньому повторенню можна завдяки коректній профорієнтації та пошуку життєвого призначення. І нехай цей метод не здатен самотужки ліквідувати проблему, але може стати одним із тих, що разом все ж зможуть її вирішити.

«Погоджуюся з тим, що проблема булінгу і велика, і системна. Якщо факт такої поведінки вже мав місце, увагу слід звернути не тільки на дійових осіб: дітей-агресорів, дітей-постраждалих, їхніх батьків, вчителів, адміністрацію школи тощо. На мою думку і думку моїх колег, вирішення даної проблеми потрібно і, очевидно, необхідно скеровувати в русло коректної, обґрунтованої науково і практично профорієнтації та пошуку життєвого призначення. При правильному, системному підході, енергія учня-агресора спрямовується у сферу конструктивної професійної діяльності, де вже не буде місця злим іграм, про які йде мова вище.

З досвіду роботи інноваційної освітньої компанії ”Клевердія” ми можемо говорити про те, що для цього існують всі необхідні можливості, інструменти і воля професіоналів своєї справи. Можливо, якісна профорієнтація не вирішить проблему шкільного насильства в цілому, але для порятунку необхідно використовувати всі доступні методи. І в першу чергу ті з них, які є ретельно пропрацьованими та дієвими», – ідеться в коментарі для нашого видання.

 Трохи інше бачення у вирішенні проблеми має Лілія Габрієль-Ткачук. За її словами, секрет успіху в подоланні проблеми ховається у розумінні того, що чужих дітей не буває. А також батькам варто розуміти, що час, який не проводиться з дитиною, потім буде витрачених на вирішення проблем, до яких ця дитина потрапила.

«Батьки повинні щиро любити дітей (щиро – це, вникаючи у їхні проблеми, власне, не встромлюючи туди носа, а вникаючи), бо чим менше дитина має справжньої, а не показної уваги вдома (коли брак проведеного з дитиною часу намагаються компенсувати, закидаючи її подарунками), тим більшою у неї є потреба виділитись у своєму колективі, і тим жорстокішими є способи, які вона для цього обирає. Вчителі, проводячи багато часу з дітьми, також мають можливість (при бажанні, звісно) зауважити якісь психологічні проблеми у дитини і, використовуючи свій досвід і знання, намагатися змінити ситуацію на +, в першу чергу, для самої дитини. Але, як на мене, надзвичайно важливим є створювати для дітей і підлітків багато місць, де б вони могли проявити себе і стати кращими.

Перш за все, потрібно виховувати у суспільстві розуміння, що чужих дітей не буває. По-друге, кожному, хто має дітей потрібно зрозуміти, що той час, який вони не провели зі своєю дитиною, спілкуючись, вони змушені будуть витратити на розв’язання проблем, у які втрапила їхня дитина. Тобто, проблема дуже комплексна, але й надзвичайно важлива (набагато важливіша, ніж це може видатися на перший погляд). Тут батьки, вчителі й держава повинні бути триєдині», – наголосила Лілія Габрієль-Ткачук.

 Лілія Вірьовкіна, юристка та голова ГО «Ти потрібен Україні», також поділилася з нами своїм баченням ліквідації булінгу серед школярів. На її думку, варто створювати позашкільні молодіжні простори, заохочувати обміни дітей із іншими регіонами та проводити спеціальні заходи й підтримувати дитячі ініціативи.

«На мій погляд, агресія та дитяча енергія, яка не має можливості вираження в чомусь позитивному, створює негативні явища, як булінг. Тому моя особиста порада для батьків та шкільних педагогів: 1) необхідність створення позашкільного молодіжного простору та різного виду безопалатних для дітей кружків, де вони зможуть проводити вільний час, навчатися, займатися спортом тощо; 2) заохочення обміну дітей із іншими регіонами, іншими країнами для підвищення обізнаності дітей, 3) проведення спільних заходів і підтримка дитячих ініціатив. І головне — це необхідність навчитися батькам спількуватись із власними дітьми. Тут на допомогу прийде дитячий психолог і різного виду тренінги.

Звичайно, є інші методи, більш авторитарні: знайомство дітей із представниками національної поліції, екскурсії в заклади, де відбувають покарання, та в суди. Можливо, це також необхідно проводити вже для дітей у 7-11 класах», – підсумувала юристка.

інформацію взято із сайту https://opinionua.com/2018/08/16/nasillya-sered-shkolyariv/#prettyPhoto